Час від часу буває так,
що взявши товар у руки ми не здатні належним чином розтлумачити те чи інше
позначення на його упаковці. Звісно, що надаючи перевагу одному товару перед
іншим нас найбільше турбує питання його безпечності та якості. Саме цю інформацію,
як правило, можна отримати безпосередньо з належного маркування продукції.
В цій
статті ми спробуємо розкрити деякі аспекти маркування продукції знаками
відповідності, порядок та підстави їх застосування, а також відмінності між
ними.
Насамперед відзначимо,
що фактично на законодавчому рівні встановлені два різновиди знаку відповідності:
1) національний знак
відповідності (далі – НЗВ); та
2) знак відповідності
державної системи сертифікації[1]
(далі – ЗВ).
Так, згідно зі ст. 33
Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки
відповідності» Кабінет Міністрів
України визначає зразок (опис) та затверджує правила застосування Національного знака відповідності, що
використовується для засвідчення відповідності технічним регламентам.
У свою чергу, відповідно
до ст. 16 Декрету КМУ «Про стандартизацію і сертифікацію» під час проведення
сертифікації та у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявникові
видається сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності. Форма, розміри і
технічні вимоги до знаку відповідності визначаються національним стандартом.
Крім того, опис та
правила застосування НЗВ та ЗВ регламентуються різними нормативними актами: НЗВ
– Постановою КМУ від 29.11.2001 № 1599 «Про затвердження опису та правил
застосування національного знака відповідності» (далі – Правила), а ЗВ –
Державним стандартом України (ДСТУ 2296-93).
Щодо мети застосування. НЗВ засвідчує відповідність позначеної ним продукції
вимогам технічних регламентів, які поширюються на неї, в той час як ЗВ
призначений для позначення сертифікованої продукції з метою інформування
споживачів про те, що продукцію сертифіковано згідно з правилами Системи
сертифікації УкрСЕПРО.
Слід зазначити, що ЗВ
має два варіанти зображення (див. рисунки 2 та 3). Для продукції, яка
відповідає обов’язковим вимогам
нормативних документів та вимогам, що передбачені чинними законодавчими актами
України, за якими встановлено обов’язкову сертифікацію – рисунок 2. Для
продукції, яка відповідає усім вимогам
нормативних документів, що поширюються на дану продукцію – рисунок 3.
ЗВ, який зображено на
рисунку 3, застосовується також для
позначення продукції, яка не підлягає обов’язковій сертифікації, проте сертифікована з ініціативи виробника (виконавця),
продавця (постачальника) чи споживача продукції (добровільна сертифікація).
Обов’язковим реквізитом
знаків є ідентифікаційний код органу з оцінки відповідності.
Щодо місця нанесення знаків. Так, згідно з Правилами (з урахуванням змін від
15.08.2014 відповідно до постанови КМУ від 06.08.2014 № 312) цей знак наноситься
на виріб або на етикетку, тару, пакування, експлуатаційну та товаросупровідну
документацію у разі неможливості або
невиправданості його нанесення безпосередньо на виріб, якщо інше не
передбачено відповідним технічним регламентом. Місце та спосіб нанесення
(друкування, наклеювання, гравірування, травлення, штампування, лиття тощо)
знака відповідності визначається виробником продукції.
Так, попередня редакція
Правил, визначала, що НЗВ міг наноситися на виріб
та/або на етикетку, тару, пакування, експлуатаційну та товаросупровідну
документацію тощо, якщо інше не передбачено технічним регламентом. Відтепер
НЗВ наноситься на його перелічені складові лише у випадках, якщо безпосередньо
на виробі його нанести або неможливо,
або невиправдано. Але ключовим у
вирішенні питання щодо нанесення НЗВ все-таки є положення відповідних технічних
регламентів на той чи інший вид продукції.
Зокрема, Технічним
регламентом мийних засобів передбачається нанесення НЗВ на зовнішню поверхню
паковання чи етикетку мийного засобу, а згідно з Технічним регламентом медичних
виробів НЗВ наноситься за рішенням
виробника на медичний виріб або на
його упаковку, а також на інструкцію
із застосування медичного виробу, якщо така інструкція є обов’язковою.
Майже подібні правила
передбачені для ЗВ, який для сертифікованої продукції наносять на нез’ємну
частину виробу і (або) на тару, упаковку, експлуатаційну та товаросупровідну
документацію. Місце нанесення ЗВ на продукцію, тару, упаковку та документацію
встановлює підприємство, що одержало право на його застосування. При
неможливості нанесення ЗВ безпосередньо на продукцію його наносять на найменшу
споживчу упаковку, у якій ця продукція реалізується (див. ДСТУ 2296-93). Тобто,
буквальне тлумачення цієї норми дає змогу зробити висновок про диспозитивне право суб’єкта наносити ЗВ або на нез’ємну частину
виробу, або на тару, або упаковку, або на експлуатаційну/товаросупровідну
документацію.
Щодо підстав нанесення знаків. Статтею 16
Декрету КМУ «Про стандартизацію і сертифікацію» передбачено, що у разі
позитивного рішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат та
надається право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності. Згідно з
положеннями Державного стандарту України «Порядок проведення сертифікації
продукції» (ДСТУ 3413-96) право
маркування продукції ЗВ надається на підставі ліцензійної угоди.
У свою чергу, НЗВ наноситься
тільки на ті види продукції, опис яких міститься в технічних регламентах. При
цьому нанесення НЗВ є обов'язковим.
Щодо відповідальності за неправомірне використання знаків. У цьому контексті слід відзначити, що відповідно до ч.
1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» стосовно продукції, яка
підлягає обов'язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватись інформація
про її сертифікацію. Така інформація, зазвичай, надається шляхом маркування
продукції, зокрема, ЗВ. Відповідно, відсутність необхідної, доступної,
достовірної та своєчасної інформації про продукцію, у т.ч. відсутність ЗВ, може
бути кваліфіковано як порушення п. 6 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист
прав споживачів» з накладенням штрафних санкцій у розмірі 30 % вартості
одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але
не менше 5 нмдг, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської
діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти нмдг.
У той же час, відповідно
до Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової
продукції» суб'єкти господарювання за порушення цього Закону несуть згідно з
законами України цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.
Зокрема, цей Закон передбачає
відповідальність особи, яка ввела продукцію в обіг, та розповсюджувача.
До особи, яка ввела
продукцію в обіг застосовуються штрафні санкції за умови нанесення НЗВ на
продукцію з порушення вимог технічних регламентів – від 500 до 1500 нмдг (8500
– 25500 грн.). Повторність протягом трьох років вчинення такого самого
порушення, за яке на особу вже було накладено штраф, карається сумою у розмірі
від 1000 до 3000 нмдг (17000 – 51000 грн.)
До розповсюджувачів
законодавець дещо поблажливіший. Зокрема, за розповсюдження продукції, на якій
відсутній Національний знак відповідності, якщо його нанесення на продукцію
передбачено технічним регламентом на відповідний вид продукції, штраф
коливатиметься від 150 до 250 нмдг (2550 – 4250 грн.). А за повторне протягом
трьох років вчинення такого самого порушення, за яке на особу вже було
накладено штраф, - у розмірі від 200 до 350 нмдг (3400 – 5950 грн.). Неналежне
застосування НЗВ карається штрафом від 1275 до 2550 грн. (повторне до 4250
грн.). Крім того, Кодексом України про адміністративні передбачена
відповідальність посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від
форм власності, громадян-власників підприємств чи уповноважених ними осіб,
громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, від трьох до вісімдесяти
восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за неправомірне
застосування НЗВ.
Як
бачимо штрафні санкції є досить значними, що вимагає особливої уваги суб’єктів
господарювання до правильного застосування знаків у відповідності до
встановлених чинним законодавством України вимог.
