Завдаток, як правовий інструмент договірних відносин, відомий ще з часів Римської імперії, де він розглядався як грошова сума або інша цінність, яка передавалась однією стороною іншій в момент укладення договору. Суть завдатку майже не змінилися з того часу, хоча і має певні особливості його використання в юридичній практиці різних країн, зокрема й України.
Завдаток належить о тих способів забезпечення виконання зобов’язань, які найбільш активно застосовуються у відносинах з участю фізичних осіб, хоча завдаток може бути застосований і у відносинах між юридичними особами чи за участю юридичної особи.
Відповідно до статті 570 Цивільного кодексу України (надалі за текстом ЦК України) завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Законодавець розглядає завдаток як захід цивільно-правової відповідальності, який реалізується шляхом звернення грошових стягнень з боржника у разі порушення ним зобов’язання. Як і інші способи забезпечення виконання зобов’язання, він вважається дійсним у разі дотримання певних вимог. З урахуванням положень статей 547 та 548 ЦК України договір завдатку має бути, по-перше, вчинений в письмовій формі, а, по-друге, завдаток може забезпечувати лише дійсне зобов’язання.
Предметом завдатку можуть бути як грошові кошти, так і рухоме майно. Щодо рухомого майна, то ЦК України не уточнює, яке саме рухоме майно може бути предметом завдатку. Тому логічним є припущення, що рухоме майно може бути предметом завдатку у тому випадку, коли боржник здійснює розрахунки з кредитором повністю або частково рухомим майном (за договорами міни, наприклад).
Характеризуючи завдаток, слід підкреслити, що він одночасно виступає и способом платежу, і способом забезпечення виконання зобов’язання. Тобто завдаток виплачується стороною, яка зобов’язана сплачувати платежі за договором наперед, – до моменту настання строку платежу, і у разі належного виконання забезпеченого завдатком зобов’язання вартість завдатку утримується з належних з боржника платежів. Також важливою є і доказова функція завдатку. Вона проявляється в тому, що завдаток підтверджує факт виникнення договірного зобов’язання. Ця функція обумовлена акцесорним характером договору про завдаток. Передаючи завдаток, боржник тим самим підтверджує наявність зобов’язання, в рахунок платежів якого завдаток і видається. Основне та акцесорне зобов’язання виникають одночасно.
На підставі аналізу положень статті 571 ЦК України, можна дійти висновку, що саме визначення завдатку як грошової суми (рухомого майна), «що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання» свідчить про необхідність існування договірного зобов’язання між сторонами на момент укладення договору про завдаток. Слід також звернути увагу на той факт, що у ЦК України, а також інших актах цивільного законодавства не передбачаються підстави для забезпечення завдатком зобов’язання, що може виникнути у майбутньому.
Отже, аналіз чинного законодавства України дає всі підстави вважати, що завдаток може забезпечувати лише існуюче дійсне зобов’язання. При цьому умова про завдаток може бути як предметом окремого правочину, так і входити до змісту основного правочину, вже укладеного сторонами.
На практиці досить часто виникають спори з приводу можливості забезпечення завдатком попереднього договору, зокрема, щодо укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нерухомості. Агенції нерухомості, укладаючи з покупцем та продавцем договір про надання послуг, який також містить певні ознаки попереднього договору, зазвичай закладають у ньому умову про завдаток. Проте з метою уникнути проблем, пов’язаних з можливою недійсністю таких договорів, вони пропонують укладати авансову угоду або договір про наміри. Відтак, у першому випадку має місце угода, за якою покупець сплачує продавцеві майбутньої нерухомості певну грошову суму як аванс, причому правові наслідки його сплати прирівнюються до правових наслідків сплати завдатку. При виникнення спору щодо змісту такого договору його можна розтлумачити саме як угоду про завдаток. Проблема у цьому випадку виникає з тим, що власне договору купівлі-продажу ще не укладено між сторонами, отже, угода про завдаток не набирає чинності.
Стосовно правомірності укладення договору про наміри у сфері купівлі-продажу нерухомості згідно із ст. 635 ЦК договір про наміри не вважається попереднім договором, якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, таким чином, він не породжує у сторін таких прав та обов’язків як попередній договір. Якщо ж у такому договорі існує таке волевиявлення сторін, то він має називатися попереднім договором. А це породжує необхідність нотаріального посвідчення такого договору, чого зазвичай намагаються уникнути агенції з нерухомості.
Відтак необхідно з’ясувати основні ознаки попереднього договору (ст. 635 ЦК України).
На нашу думку, є більше підстав вважати неможливим забезпечення завдатком попереднього договору. Адже, виходячи з визначення поняття «попередній договір», що дає ст. 635 ЦК, – це договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку укласти договір у майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором. До істотних умов попереднього договору належать всі ті умови, що є істотними для основного договору. Відтак, у ньому можуть передбачатися лише права та обов’язки сторін, спрямовані на укладення основного договору. Зокрема, одна з сторін може бути наділена обов’язком отримати довідку з БТІ чи іншого державного органу, необхідну для державної реєстрації договору купівлі-продажу нерухомості, розробити проект договору купівлі-продажу тощо. Проте при зазначенні таких обов’язків сторони вправі передбачити, наприклад, пеню за прострочення виконання таких обов’язків. Однак це не означає, що пеня встановлюється як спосіб забезпечення виконання договору купівлі-продажу, який планується укласти. Крім того, завдаток передається однією стороною другій стороні в рахунок належних з неї за договором платежів, а, виходячи зі змісту попереднього договору, цей договір є безвідплатним, отже, ніякі платежі боржником кредитору за цим договором передаватися не можуть. Проте в попередньому договорі може передбачатися право однієї із сторін, що понесла витрати, пов’язані з, наприклад, оформленням документів, необхідних для укладення договору купівлі-продажу, на відшкодування таких витрат другою стороною або обов’язок однієї із сторін попереднього договору нести витрати, пов’язані з підготовкою до укладення основного договору.
Завдаток за своєю суттю є двостороннім у тому розумінні, що він опосередковує відносини тільки боржника та кредитора. Можливість надання завдатку третьою особою, яка не бере участі в основному зобов'язанні, законодавче не передбачена. Такі дії третьої особи слід кваліфікувати як заклад, а саму цю особу — вважати майновим поручителем (ст. 583 ЦК).
За загальним правилом, наслідком порушення договірного зобов'язання, забезпеченого завдатком, стає наступне: 1) якщо договір порушений за провиною особи, яка дала завдаток, то вона втрачає завдаток; 2) якщо ж договір порушений за провиною особи, яка отримала завдаток, то остання повинна повернути завдаток у подвійному розмірі (якщо це грошовий завдаток) або повернути рухоме майно, отримане від боржника як завдаток, та додатково сплатити суму у розмірі вартості цього завдатку (якщо мав місце майновий завдаток).
Слід відмітити, що названі в частині першій статті, що коментується, правила застосовуються при будь-якому порушенні договірного зобов'язання. Така норма є новелою для цивільного законодавства України, адже раніше за ЦК 1963 р. згадані правила були обов'язковими лише у ситуації, коли відповідне зобов'язання не виконувалось сторонами у повному обсязі, і не розповсюджувались на випадки неналежного виконання зобов'язань. Оскільки статтею 610 ЦК порушенням зобов'язання визнається його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), сфера застосування норми про наслідки невиконання зобов'язання, забезпеченого завдатком, значно розширилась.
Значення завдатку як способу забезпечення виконання зобов'язань полягає в тому, що він перш за все має на меті запобігти невиконанню договору, який забезпечує. Разом з тим у випадку невиконання зобов'язання перед кредитором та боржником постає питання про відшкодування завданих цим збитків. Щодо цього ЦК містить положення, яке встановлює співвідношення збитків та грошової суми, внесеної як завдаток: якщо в договорі не передбачене інше, збитки підлягають відшкодуванню із зарахуванням суми завдатку. Це позначає, якщо за порушення договору відповідає сторона, яка надала завдаток, вона повинна відшкодувати збитки в частині, що перевищує суму завдатку. У випадках, коли за невиконання або неналежне виконання договору відповідає кредитор, боржник може вимагати сплати подвійної суми завдатку (або повернення майна, отриманого як завдаток, та додаткової сплати суми у розмірі вартості цього завдатку) та, зверху того, відшкодування збитків у частині, що перевищує однократну суму завдатку.
З практичної точки зору цікавим уявляється питання, чи може особа, яка отримала завдаток, звільнитися від зобов'язання, повернувши боржникові подвійний завдаток? Відповідь на це запитання є негативною. Якщо без завдатку кредитор не може на свій розсуд звільнитися від зобов'язання (а це — загальне правило, передбачене ст. 525 ЦК), то він не може ухилятися від нього і при зміцненні відношення через завдаток.
З іншого боку, чи можна вважати особу, яка видала завдаток, звільненою від основного зобов'язання в силу втрати завдатку? Уявляється, що розв'язання цієї проблеми цілком залежне від волі особи, яка отримала завдаток. Саме ця особа, тобто кредитор, обирає, чи задовольнитися залишеним у його розпорядженні завдатком [і тоді основне зобов'язання припиняється або за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК), або прощенням боргу (ст. 605 ЦК)], чи наполягати на виконанні зобов'язання.
Отже, з урахуванням усього вищенаведеного можна зробити наступні висновки:
1. завдаток за своєю суттю є двостороннім правочином
2. завдаток має бути вчинений в письмовій формі.
3. завдаток може забезпечувати лише існуюче дійсне зобов’язання.
4. неможливо забезпечити завдатком попередній договір.
5. завдаток одночасно виступає и способом платежу, і способом забезпечення виконання зобов’язання.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
1. Кодекс цивільний, ВР України, від 16.01.2003, № 435-IV «Цивільний кодекс України»;
2. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. За редакцією Харитонова Є.О., Кучеренко І.М., Харитонової О.І. та ін.;
3. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. За редакцією Дзери О.В., Кузнєцової Н.С., Луця В.В.
