Прогалини в правовому регулюванні
Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг в Україні здійснюється відповідно до Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001р. Закону України “Про страхування” від 07.03.1996р. та інших нормативно-правових актів. Законодавець встановив, що метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг.
З метою забезпечення єдиної державної політики в цій сфері в Україні створено спеціальний державний орган - Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг), яка є одним із наймолодших органів державної влади в сфері державного регулювання ринків фінансових послуг та контролю за діяльністю учасників ринків фінансових послуг – порівняно із Національним банком України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України.
Вислів «єдина та ефективна державна політика в сфері фінансових послуг» має глибокий та багатогранний зміст, який полягає в покладанні на Держфінпослуг ролі ефективного регулятора відносин у сфері фінансових послуг, який повинен створити сприятливу та ефективну нормативно-правову базу, розробити та впровадити механізми її реалізації відповідно до міжнародних стандартів та специфіки внутрішнього українського ринку фінансових послуг та сформувати відповідну поведінку її учасників.
При формуванні ринку фінансових послуг України однією із головних передумов становлення є не тільки правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг, а й створення правових засад для захисту інтересів споживачів фінансових послуг.
Але, якщо навіть найдосконаліша система права не може охопити всю різноманітність суспільних відносин, які потребують цивільно-правового регулювання, то в нашій державі багато прикладів існування правових прогалин у регулюванні ринків фінансових послуг, як результат - невизначене становище суб’єктів ринку фінансових послуг, можливість маніпулювання правами споживачів. Яскравий приклад – правове визначення запровадження страховиком правил страхування, на якому варто зупинитись.
Так, відповідно до ст. 6 Закону України “Про страхування” добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства та правил страхування. Отже, істотні умови договору страхування узгоджуються сторонами на підставі правил страхування, із якими страхувальник ознайомлюється під підпис при укладанні договору. Але не завжди споживач фінансових послуг - страхувальник може знати: чи є правила страхування, на підставі яких укладається договір страхування чинними, або такими, що втратили чинність. Адже споживач, підписуючи договір страхування не може перевірити самостійно правову природу правил страхування та бути впевненим, що при настанні страхового випадку страховик не використає саме це як аргумент та відмовить у виплаті страхового відшкодування.
Реєстрація та її наслідки
У зв’язку з чим зупинимось на правовому визначені реєстрації та запроваджені правил страхування. Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України “Про страхування” у разі, якщо страховик запроваджує нові правила страхування чи коли до правил страхування вносяться зміни та (або) доповнення, страховик повинен подати ці нові правила, зміни та (або) доповнення для реєстрації до Уповноваженого органу (Держфінпослуг). Відповідно до п. 3.5.6 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року № 40 (надалі – Ліцензійні умови) (3) правила страхування, зміни або доповнення до них подаються в двох примірниках, які мають бути тотожними.
Отже, на законодавством встановлено, що однією з обов’язкових умов набуття чинності нових правил або змін і доповнень до тих, що існують, є реєстрація їх Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України та подальше запровадження їх страховиком. При цьому Законом України «Про страхування» та іншими нормативними актами не передбачено одночасно втрату чинності правил страхування, що існують у страховика на дату реєстрації нових правил страхування, змін та (або) доповнень до них. Не можна й ототожнювати поняття реєстрації правил страхування Держфінпослуг та їх запровадження страховиком, встановленні Законом України «Про страхування». Законодавством визначено окремо два різні, але пов’язані між собою процеси: реєстрація нових правил страхування чи змін до них Держфінпослуг та запровадження їх страховиком.
Тобто проведення у встановленому законом порядку реєстрації нових правил є обов’язковою умовою набуття страховиком права на їх запровадження (введення в дію) у своїй діяльності. Враховуючи, що правом вводити в дію нові правила страхування в своїй роботі наділений лише страховик (ст. 6. та ст.17 Закону України “Про страхування”), проведення їх реєстрації Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України не дає підстав вважати ці правила такими, що набули чинності одразу після їх реєстрації, одночасно скасовуючи при цьому дію попередньої редакції правил страхування. Відсутні й будь-які нормативно-правові акти, в тому числі листи, роз’яснення Держфінпослуг, які б будь-яким чином врегулювали порядок та строки введення в дію та набрання чинності правилами страхування одразу після їх реєстрації Держфінпослуг. Навпаки, ч. 3 ст. 17 Закону України “Про страхування” прямо передбачає, що саме страховик запроваджує нові правила страхування, а не Держфінпослуг. Отже,чинне законодавство покладає саме на страховика, а не на Держфінпослуг обов’язок запровадити нові правила страхування, шляхом видання відповідних внутрішніх розпоряджень.
Впровадження правил страхування страховиком
Слід зазначити, що відповідно до чинного законодавства та установчих документів страховика, він, як юридична особа, керується не тільки Законом України «Про страхування», Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, а й іншими нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність страховика як юридичної особи. Страховик має право на власний розсуд розробляти та впроваджувати стратегії управління; складати та вносити зміни до будь-яких процедур, положень, політик тощо, що регулюють діяльність юридичної особи.
Виходячи із специфіки та обсягів діяльності юридичної особи – страховика, у страхової компанії існує складний та багаторівневий процес введення в дію нової редакції правил страхування шляхом видачі відповідного внутрішнього наказу, викликаний специфікою страхової діяльності та виробничою потребою - необхідністю надрукування необхідної кількості примірників правил страхування, заяв на укладання договорів страхування життя, розробки та виготовлення проектів договорів відповідно до змінених правил страхування, розробки та друкування рекламних матеріалів та необхідністю навчання персоналу та страхових агентів, партнерів – фінансових установ на всій території України відповідно до положень цих нових правил страхування. Весь цей процес впровадження правил страхування страховиком після їх реєстрації Держфінпослуг потребує багато часу та зусиль юридичної особи-страховика, що фактично зумовлює виникнення значного проміжку часу між реєстрацією правил та їх запровадженням.
Отже, аналізуючи нормативно-правове регулювання ринків фінансових послуг в галузі страхування життя, можна дійти обґрунтованого висновку, що реєстрація є лише обов’язковою складовою процедури запровадження страховиком у своїй роботі нових правил страхування або змін та доповнень до чинних. Реєстрація правил страхування визначена законодавцем як необхідна юридична передумова впровадження в дію правил страхування страховиком.
Судова практика
Варто звернутись і до судової практики. Так, Київський апеляційний господарський суд у постанові від 12.12.2007 р. № N 18/408-22/226 за позовом відкритого акціонерного товариства «П» до акціонерного товариства «У» про стягнення грошових коштів зазначив: «Обов’язковою умовою набрання чинності новими правилами або змін і доповнень до існуючих є реєстрація їх Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, проте при цьому не йдеться про втрату чинності існуючих у страховика правил страхування… Враховуючи, що правом вводити в дію нові правила страхування в своїй роботі наділений лише страховик, проведення їх реєстрації Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг не дає підстав вважати ці правила такими, що вступили в дію. Реєстрація є лише обов’язковою складовою процедури запровадження страховиком у своїй роботі нових правил страхування або змін та доповнень до існуючих.». Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2007 р. № № 18/408-22/226 залишено без змін згідно з постановою Вищого господарського суду України від 12 лютого 2008 року (Постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2007 р. № N 18/408-22/226 // Http://search.ligazakon.ua/search/law/judicial/ua/.).
Виходячи із наведеного прикладу існування прогалин в правовому регулюванні ринків фінансових послуг та, як результат, можливості різного підходу та трактування законодавства учасниками ринку фінансових послуг (страховиком, страхувальником) та Держфінпослуг, споживач може потрапити на недобросовісного страховика, який відмовить страхувальнику у виплаті страхового відшкодування з підстав недійсності правил страхування.
Але є й інша сторона медалі. Наприклад, якщо страхувальник уклав із страховиком договір страхування на підставі правил страхування, які були зареєстровані Держфінпослуг та потім введені в дію страховиком. Страховик виконує належним чином свої зобов’язання за договором страхування перед страхувальником, адже договір є обов’язковим для виконання сторонами, але Держфінпослуг вважає, що правила страхування, на підставі яких укладений договір страхування, не діяли на той момент, отже, договір, на думку Держфінпослуг, укладений у порушення вимог законодавства та як результат може бути визнаний недійсним у судовому порядку. За таких умов споживач може бути позбавлений права на отримання страхового відшкодування при визнанні договору страхування недійсним.
Все це свідчить, що державне регулювання в Україні проходить свій власний складний процес становлення, разом із цим створюючи не аби які складнощі для всіх учасників ринку фінансових послуг.
Європейський досвід
Держави Європейського Союзу пішли іншим шляхом. Так, при запровадженні страховиком нових продуктів – програм страхування, та, як наслідок внесення змін та (або) доповнень до існуючих правил страхування, у багатьох європейських країнах страховику не потрібно перед їх запровадженням на ринку фінансових послуг подавати на реєстрацію зміни та доповнення до правил страхування до уповноваженого державного органу; страховик лише повідомляє про запровадження правил страхування. Стаття 41 Директиви 2002/83/ЕС Європейського Парламенту та Ради від 05.11.02 р. стосовно страхування життя регламентує: «Кожна компанія страхування життя, що має намір вперше зайнятись діяльністю на основі свободи надання послуг у одній чи більше держав-членів, спочатку повинна повідомити про це уповноважені органи рідної держави-члена, вказавши при цьому природу зобов’язань, щодо яких вона збирається надавати покриття» (Директива 2002/83/ЕС Європейського Парламенту та Ради від 5 листопада 2002 року стосовно страхування життя // http://www.dfp.gov.ua/746.html).
Можна багато говорити та наводити приклади ефективного правового регулювання як страхування, так і в цілому правового регулювання ринків фінансових послуг у країнах ЕС, але головне для нашої держави, це приведення законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів та потреб внутрішнього ринку України і створення правових засад для захисту інтересів споживачів фінансових послуг – нас з вами.
